icon Чому нам важко висловлювати почуття? Перейти до вмісту

Безкоштовна доставка (2+)

Зараз читаю:
Чому нам важко висловлювати почуття?

Чому нам важко висловлювати почуття?

або маленька підслухана історія про любов

------------------------------

Вранці вийшовши з дому, вона відчула цей особливий аромат літа.. Смішно, колись разом із братом називали його - свобода від школи) Свобода..

Свіжість і цвіт, запах листя і трави..перемішувались із пташиним співом.. Хотілося бігти з усіх сил, кричати, летіти, обійняти весь світ!.. У перший день канікул повітря дійсно пахнуло по-особливому. Ірина мимоволі усміхнулась.

Стільки років пройшло, а літо має все той же легкий і безтурботний присмак.. Не “подібний”. А той самий. Той самий..

Тільки брат тепер живе далеко. Їх розділяють 8 тисяч кілометрів. Від Львова до Чікаго..

 

 

          -Американо, будь-ласка. Без молока. Ранковий ритуал нагадав про дорослість і обов’язки. Робота - дім. Дім - робота. Виховання, прибирання, готування, перевірка уроків. Годинна прогулянка перед сном - оце і був увесь її час “для себе”. Не те, щоб вона нарікала. Сім’я - це прекрасно! Ірина любила свою сім’ю і навіть вважала себе щасливою. І все було добре. Але..

Як же їй не вистачало спілкування з братом! З її старшим найкращим братиком на світі. Сьогодні День його народження!... На дзвінки не відповідав, мабуть, зайнятий, як завжди. У нього там, за кордоном, серйозна важлива робота і сім’я, яку вона поки бачила тільки по скайпу. Брат обіцяв навідатись в гості, в Україну, але усе не було часу досі.

Попередні три роки їхнє спілкування зійшло на поодинокі смс: “як справи-добре-передзвоню-багато роботи” і такі ж нечасті відеодзвінки. А вони з братом були такими близькими ДО його “Американської мрії.”

Як пояснити її рідному Мишкові, що вона його дуже любить, цінує і дуже потребує більше уваги, їхніх теплих розмов. Як колись.. Дорослим іноді так важко висловити свої почуття. Не прийнято. Соромно. Треба ж бути дорослим! А якщо засміють..? Не зрозуміють.

Поки пила каву, пригадалось, як вони з Михайлом у дитинстві сварились, бились, і не терпіли одне одного. Звичайні дитячі ревнощі.

Допоки не трапився один випадок, який назавжди змінив її думку про сім’ю, про її стосунки братом. Ірина до цих пір вважає той день одним із найкращих і найбільш зворушливих моментів у житті!

 

 

У самій середині навчального року їй довелося лягти в лікарню. Вони чекали два роки, поки підійде її черга, і буде можливо прооперувати рідкісне ускладнення після травми. Звичайно, їй було страшно і важко перебувати в холодній лікарняній палаті, вперше в житті далеко від батьків. Відвідувати дозволяли тільки лежачих, а їй лише привозили передачі, щодня, точно за розкладом. У передачах була гаряча картопля, сосиски, сирники, мандарини і …банани! (?) Вона не могла зрозуміти, навіщо їх передають: банани дуже любив Михайлик, а вона - ні! Терпіти їх не могла. Як батьки могли переплутати? Навіть трохи образливо було. Щедро ними ділилась із сусідками по палаті.

Перед днем операції їхня мама підкупила медсестру, щоб дозволили побути годинку удвох із дочкою. Ірина вже була готова пройти через все, аби швидше повернутися додому. В голові була тільки одна думка - скоріше б все це закінчилося. І тому вона не відразу зрозуміла те, що їй сказала мама:

- Михайлик так сильно за тебе переживає! Навіть від своїх улюблених бананів відмовляється. Ми йому купуємо - а він знову наполягає, щоб ми тобі їх віддали.

Ну як ще міг хлопчик показати свою любов? Висловити такі непрості і нові для нього почуття? Тільки відмовою від своїх улюблених речей. Він просто не міг радіти і насолоджуватися, коли знав, як погано його сестрі в цей момент ...

Можете собі уявити таку силу братської любові! Коли Іра прокинулася від наркозу, вільною рукою (інша була в гіпсі і прив'язана до столика) відкрила тумбочку ... Вона була буквально вся, знизу доверху заповнена стиглими, жовтими, усміхненими бананами!. ..Іра заплакала. Вона все зрозуміла без зайвих слів. У її дитячому серці народилось нове усвідомлене почуття вдячності і любові!

З тих пір у них з братом більше ніколи і ні в чому не було розбіжностей. Вони стали просто жити поруч і насолоджуватися цим життям. Так, в тісноті - але разом! Вони більше не валяли одне одного по підлозі - влаштовували на килимі "пікніки". Не обзивалися - розповідали один одному всі анекдоти на світі. Ділилися усім і стояли один за одного "горою". У старшому віці - ділились таємницями.

А тепер вони ніби чужі. Приятелі, по-іншому не назвеш. Він майже не цікавиться її життям, на її питання відповідає коротко і рідко.. Чому все так змінилось? Куди ділась їхня дружба?..

Сльози текли по її обличчі, крапали у паперову “склянку”, підсолюючи її ранкову порцію американського напою. Уже хвилин 10 у сумці вібрував телефон. Щойно помітила. Механічно вимкнула. Не до розмов. Але він продовжував і далі дратувати її, не припиняв дзвонити. Доведеться відповісти. Хто ж це в суботу зранку? - На екрані світилась фотографія Михайла.

 

 

Привіт, мала! Як ти??. Вибач, що не відповідав. Не знаю, чому телефон був на беззвучному. Дякую за вітання..Ти - найкраща! - його голос тремтів - Я сьогодні дещо зрозумів важливе. Ірка, я .. у мене просто слів нема. Дякую за твій подарунок! Кур’єр доставив на роботу ще вчора. Я не бачив. Тільки тепер відкрив… Не плач, будь - ласка. Іруся.. Все буде, як колись.

Він перевів погляд на ліжко. Михайло сидів у своїй кімнаті у комфортабельному котеджі і під час розмови пильно роздивлявся охайно застелений на усе ліжко плед. Що у ньому було такого особливого?.. То був подарунок від його рідної сестри. Пам’ять про дитинство, родину. На м’якому темно-синьому кашемірі були надруковані великі фотографії, і кожна з них підписана.

Ось вони з Іркою біжать по величезному подвір’ї.. “свобода від школи” - промайнуло в думках, він мимоволі посміхнувся..а от і напис на пледі - “Наша свобода від школи” .Ось вони на кремезному дубі над річкою в День його народження, у 9 класі, коли він розказав сестрі про свою першу симпатію - “Наша особиста свобода”, а далі - фото в аеропорту, коли він кілька років тому летів у США на нову перспективну роботу. Тут написано: “Наша свобода вибору”...і невеликими літерами “Мишко, ти - завжди у моєму серці”..

Дзвінок перервався, недоліки зв’язку…

Михайло починає швидко шукати номер у списку контактів. Але цього разу він телефонує не до сестри. У відповідь на питання оператора, повідомляє по-англійськи, що йому потрібно 2 дорослих і 1 дитячий квиток на найближчий рейс до України...

 

Магазин заказних пледів "Плед і Кіт"

Наша місія полягає в прагненні допомогти людям стати ближче, створюючи унікальні пледи - подарунки з особистими фотографіями і теплими побажаннями.

Ваша електронна адреса не буде опублікована..

Кошик

Закрити

Ваш кошик зараз порожній.

Перейти до покупок

Виберіть параметри

Закрити